|
ПрезентаціяРізниця в перекладах
«Вічне Євангеліє» – Хліб для кожної родини!»
«Це Книга вічна, Книга Божа, Книга небесна!»
(Г.С. Сковорода)
Громов Валерий Александрович Громов Валерій Олександрович –
завідувач кафедри біблеїстики в Інституті генези життя та Всесвіту в м. Києві,
доктор теології,
займається перекладом Святого Письма з 1993 р.

• Доповідь Громова В. О. на III Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові докази Розумного задуму в генезі та бутті Всесвіту» 5.04.2012 року в м. Києві: «Переклади Святого Письма не повинні спотворювати Слово Бога».

• «Царство Небесне не силою береться» Доповідь перекладача Біблії, доктора теології Громова В.О. на Східно-европейському лідерському Форумі, секції «Апологетика» 13-16.11.2013 р. в м. Києві



ПЕРЕКЛАДИ СВЯТОГО ПИСЬМА НЕ ПОВИННІ СПОТВОРЮВАТИ СЛОВО БОГА

Громов Валерий

У статті розглядаються проблеми пов’язані з появою нових перекладів Святого Письма, зроблених із першоджерел, автентичність яких ставиться під сумнів багатьма богословами. На основі аналізу декількох перекладів, показана їхня неадекватність оригіналу тексту при відступі від критеріїв, що визначають відповідність вимогам, пропонованим при перекладі Святого Письма.

Актуальність теми обумовлена тим, що останні два десятиріччя є великий попит і нагальна потреба в появі нових перекладів Біблії в умовах релігійної свободи, великої благодаті від Бога з одного боку й згущення тьми й посиленні беззаконня в суспільстві з іншого боку.

Однак важливо при цьому глибоко усвідомлювати більшу відповідальність перед Богом і людством, що в результаті буде запропоновано замість старих перекладів, випробуваних часом і досвідом служіння: камінь або хліб, що дає життєву силу? Якщо когось шокує така постановка питання, то нехай звернеться до слів Ісуса в Євангеліє від Луки 11:11-13 віршах, де Він допускає такі порівняння відносно благих дарунків, які земні батьки покликані давати своїм дітям. Тим більше Отець Небесний, Який послав Духа Святого з тією метою, щоб Його діти не почували себе сиротами, але були впевнені, що Отець дасть істинний свіжий хліб для духовного зростання «у міру літ повноти Христової».

Метою доповіді є акцентування уваги на найбільш важливих критеріях, що визначають, наскільки той або інший переклад буде відповідати вимогам, пропонованим, такого роду перекладів, як Священне Писання.

Роблячи доповідь на цю тему, я буду спиратися на результати моїх досліджень у цьому питанні за останні 19-ть років роботи над перекладом, плід якого є «Вічне Євангеліє» – паралельний українсько-російський переклад Нового Завіту із грецької мови, а так само використовувати праці інших богословів і перекладачів Біблії [8].

Родюча Україна була, є і завжди буде житницею хліба, і, звичайно ж, у першу чергу, хліба духовного.

У нас були і є прекрасні переклади Біблії, які задовольняли потреби народу у свій час. Старі переклади були гарні, але закони розвитку такі, що залишатися на місці – значить рухатися назад. Хоча час іде, змінюється суспільство, його культура, мова, парадигми, пріоритети, але Бог і Євангеліє спасіння незмінні, і це робить нашу віру непохитною. Однак переклади Біблії, на думку всіх Біблійних Товариств, повинні обновлятися кожні 10-15 років, щоб відповідати мовній культурі й потребам суспільства. Зважаючи на те, що цінність Божого Слова, його значення й практичного застосування, значно зросла в цей непростий час, актуально саме зараз, мати переклади, що відповідають не тільки нормам літературної мови й діючих правил правопису, але найбільш точні, максимально наближені до оригіналу достовірних грецьких манускриптів, перевірених Духом і часом, переклади Священного Писання. Такі тексти повинні відповідати в точності не тільки букві, але й Духу Божого Послання, завдяки Якому вони мають пророчу силу й силу творити те, для чого це Слово вийшло з уст Бога.

Доторкаючись до вічного й незмінного Слова Божого, ми повинні глибоко усвідомлювати, що богонатхненне Слово, яке було записане через обраних Богом святих людей, у такий же спосіб: точно й безпомилково, завдяки сприянню Духа Святого, повинно бути передане перекладачами й мовами інших народів.

Професію перекладача Священного Писання сама людина не обирає, а на це служіння призиває й обирає Сам Господь (2Пет. 1:10). Тільки Господь наділений таким правом призивати тих, кого Він обрав, щоб воля Божа в обранні відбувалася, не від діл, але від Того, Хто кличе (Рим. 9:11). «Не може нічого людина приймати, якщо не буде дано їй із неба» (Ін. 3:27). Апостол Павло в 2Кор.4:1-2 писав (і ці слова також можна віднести й до перекладачів): «Тому, маючи таке служіння за виявленою милістю, не сумуємо; але, відкинувши потаємне та ганебне, не вдаючись до хитрощів і не перекручуючи Слова Божого, але являючи істину, представляємо себе совісті всякої людини перед Богом» [8, c. 539].

Що ж таке взагалі переклад? І чим він відрізняється від переспіву? Переклад – це не що інше, як засіб міжмовної комунікації, і головним завданням перекладача є створення тексту рівноцінного оригіналу. При цьому перекладач повинен забезпечити такий тип міжмовної комунікації, при якому створюваний ним текст мовою читача міг би виступати в якості повноцінної комунікативної заміни оригіналу й ототожнюватися читачами перекладу з оригіналом у функціональному, структурному й змістовному відношенні. Тоді як переспів – це переказ віршів без суворого дотримування тексту оригіналу.

Говорячи про функціональне ототожнення оригіналу й перекладу, яке полягає в сприйнятті перекладу таким чином, начебто це є оригінал, творіння Автора, особливого значення набуває абсолютна точність перекладеного тексту. Як справедливо відзначають автори книги «Не спотворюючи Слова Божого» Д. Бікман і Д. Келлоу: «Якщо через неточний переклад божественне послання незрозуміло або невірно передане? Чи завдання Святого Духа виправляти його? Ні, звичайно. Саме перекладач несе повну відповідальність за те, що він вкладає в руки читача: або тупий кинджал, або обоюдогострий меч, яким є Слово Боже» [4].

Якщо Міжнародною Хартією перекладачів, прийнятою у вересні 1963 р., особливе місце приділяється точності всякого перекладу, то тим більше при перекладі Священного Писання повинні бути прийняті до уваги й Правила перекладу Нового Завіту російською мовою відповідно до думки Святішого Синоду від 16 березня 1816 року, розроблені архімандритом Філаретом (Дроздовим), які по суті стали інструкцією для перекладачів [12].

Головні якості перекладу, як говорять ці Правила, повинно дотримати у наступному порядку: по-перше – точність; по-друге – ясність; по-третє – чистоту.

Наприклад, якщо пункт десятий цих Правил передбачає, що «опускати дозволено тільки ті частки мови, які не можуть бути відображені російською», тому прийменники або частки, самі маленькі частини мови, якщо вони є в оригіналі, не повинні відкидатися й завжди повинні бути перекладені залежно від їхнього змістовного значення й контексту.

Взяти, наприклад, вірш Євангелія від Луки 16:9. У різних перекладах він звучить по-різному, а іноді прямо протилежно тому, що написано в оригіналі. Так, у перекладі “Радісна Звістка” В. Кузнєцової написано: «І Я вам говорю: витрачайте гроші цього неправедного світу на те, щоб здобувати собі друзів, щоб потім, коли грошей у вас не стане, вони прийняли вас у свої вічні дома» [11. с. 129]. А у перекладі Гелія Вишенчука-Вишеньки написано: «Говорю вам: здобувайте собі друзів маммоной оближною. Скінчиться маммона, і вони приймуть вас у свої вічні оселі» [7, с. 124]. У перекладі «Вічне Євангеліє», що відповідає оригіналу, Ісус сказав: «А Я говорю вам: набувайте собі друзів незалежно від мамони неправедності, щоб коли відійдете, вас прийняли у вічні оселі» [8, с. 221].

В оригіналі перед словом «мамона» є грецький прийменник «ек» [13, с. 432], що перекладається як: з, (із), від, поза, зовні, удалині від, незалежно від і т. ін. [5, с. 387; 15, с. 296; 17, с. 1308; 18, с. 55]. Відкидаючи грецький прийменник «ек», залишаючи його не перекладеним, перекладач не тільки порушує конструкцію речення, але й змінює його зміст на протилежний, що приводить до появи лжедоктрины і пагубних наслідків у житті тих, хто ними керується.

Крім того, грецьке слово «каго» на початку цього вірша перекладається як сурядний сполучник «але», «а», що вказує на протиставлення раніше сказаному [10, с. 66]. Тоді як в інших перекладах ужитий сполучник «і», як схвалення й підтвердження вищесказаного у притчі. А грецьке «еклєйпо» означає: залишати, відходити; помирати, припиняти існування; зникати [5, с. 396]. Тому переклад цього слова як «убожіти, бідніти, ставати злиденним» зовсім неадекватний оригіналу.

Не менш важливо сказати, що «мамона», про якого говорить Господь у цій притчі – це бог (ідол) багатства, наживи; дух пожадливості, користолюбства, накопичення, який створює неправильне уявлення безпеки від лиха, нещасть, горя, потреби, катастроф завдяки наявності грошей, багатства [5, с.780; 16, c.941; 17, c.714]. Це не просто багатство, оскільки цьому слову (багатство) відповідає інше грецьке слово – «плутос» (1Тим. 6:17) [10, с.102; 5, c.1014; 16, c.1180].

Адекватний переклад грецьких слів «мамона» і «неправедність» (які як частини мови є іменниками, а не прикметниками) родового відмінку, а не орудного відмінку, як це перекладено в інших перекладах, також впливає на зміст цього вірша, підкреслюючи негативне відношення Ісуса до цього явища, оскільки мова йде про придбання друзів для Царства не ідолом (богом) цього світу, духом пожадливості, накопичення, а навпаки: незалежно від мамони, подалі від нього! [16, c. 941; c. 84].

У висновку цієї притчі Господь говорить: «Ніхто не може служити двом панам… Не можете служити Богові й мамоні» (Лк. 16:13), де автором Євангелія використане теж саме грецьке слово «мамона», що й у вірші Лк. 16:9. Служити мамоні – значить поклонятися ідолові (богу) золота, багатства, проявляти пожадливість, користолюбство, стати ідолопоклонником, ідолослужителем. Апостол Павло неодноразово нагадує і попереджає: «Бо знайте, що ніякий блудник, або нечистий, або користолюбець, який є ідолослужитель, не має спадщини в Царстві Христа і Бога» (Еф. 5:5; Кол. 3:5) [8, с. 578, 596]. Писання само собі не суперечить.

Віруючі люди різних конфесій визнавалися, що ніколи не могли зрозуміти зміст цієї притчі Ісуса про неправедного домоправителя, де нібито Ісус також дає пораду Своїм учням заради придбання друзів багатством іти на службові підробки, фальсифікацію документів (розписок), говорячи мовою юридичної, – робити кримінально-каранні діяння. Однак правильно перекладене Слово само тлумачить себе. Коли людина знаходить Боже тлумачення в Слові, тільки тоді відкривається істина – духовне розуміння. А розуміння само таке, що не самі гроші або багатство є злом, але мотиви серця, якщо воно наповнено ідолами й усякою неправедністю, служать не поширенню Царства Божого, а ведуть у погибель і тих, хто ці багатства має, і тих, кого вони хочуть ними придбати.

Інколи перекладач втручається в Боже Послання зі своїм людським розумінням. У той час як Бог попереджає через Свого пророка: «… і, будучи людиною, а не Богом, ставиш свій розум нарівні з розумом Божим» (Єз. 28:1). Оскільки недостовірний переклад послабляє Істину Божу людським розумінням, то й одержуємо слово, що часом убиває, а не животворить.

Взяти, наприклад, притчу про таланти в Євангелії від Матвія. У синодальному перекладі написано: «Підійшов же і той, який одержав один талант, і сказав: “Пане, я знав тебе, що ти людина сувора: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав» (Мт. 25:24) [1]. Якщо Старий Завіт говорить нам: «… Господь, Господь, Бог людинолюбний і милосердний, довготерпеливий і багатомилостивий та істинний» (Вих. 34:6) [1], то невже Господь, про Якого в Новому Завіті написано: «Iсус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» змінився? (Євр. 13:8). Адже в цій притчі про таланти пан є прообразом ні кого іншого, як Самого Господа Ісуса! Невже наш Бог жорстокий, тобто, Який не має милості, співчуття, жалю й любові? Тоді як правильний переклад грецьк. слова «склєрос» означає: твердий, суворий, а в перен. знач.: дуже строгий, неухильний, вимогливий [5, с.1138 ; 16, с.1296].

Довільна трансформація оригіналу тексту Священного Писання на інші мови без урахування контексту всієї Біблії іноді може не тільки спотворювати зміст вихідного тексту, але й спотворювати образи біблійних персонажів, і, що особливо сумно, – характер Самого Господа, підриваючи авторитет Священного Писання.

Ось ще приклад того, коли неточний переклад спотворює зміст Священного Писання.

Синодальний переклад відображає апостолів «… як ганьблення для світу, для Ангелів і людей» (1Кор. 4:9) [1]. Однак, семантика грецького слова «сеатрон» означає: театр, місце для видовищ [5, с. 598]. Професор Іван Огієнко ще в минулому столітті використав українське слово «дивовище», тим самим уник багатьох непорозумінь [2, с.1271]. У перекладі «Вічне Євангеліє» ця частина вірша звучить таким чином: «… ми стали видовищем для світу, ангелів і людей» [8, с.505].

У Рим. 9:13 у синодальному перекладі написано: «… Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів» [1]. В оригіналі говориться про обрання, а не про ненависть Бога до Свого творіння: «… Якова Я полюбив, а Ісава відкинув» [8, с. 481; 15, с. 690].

У 1Кор. 15:8 у синодальному перекладі написано: «А після всіх з’явився й мені, як якомусь нелюдові» [1]. У Івана Огієнко: «А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові» [2]. У перекладі Р. Турконяка: «нарешті, з’явився й мені, – наче якомусь виродкові» [3, с.1124]. У «Вічному Євангелії»: «а після всіх, наче якомусь недоноску, з’явився й мені» [8, с.528]. Грецьке слово «ектрома» – передчасно народжений, недоносок, викидень (вивержений із утроби матері). Після того, як збігло багато часу, семантика слова «виродок» змінилася. У сьогодення семантика слова «виродок» – це жорстока, украй зла людина, мучитель.

Оскільки переклад є повноправним представником оригіналу, то й читач, що користується лише перекладом, сприймає його як оригінал. Тому перекладач зобов’язаний перекладати Слово Боже вірно, «Що спільного у полові з чистим зерном? – говорить Господь» (Єр. 23:28) [1].

У новому перекладі Біблії українською мовою о. Рафаїла Турконяка дається така, наприклад, інтерпретація вірша 1Тим. 5:23 «Води більше не пий, але вживай трохи вина задля [твого] шлунка і твоїх частих недуг» [3, с.1161]. Тоді як у «Вічному Євангелії» та в синодальному перекладі, відповідно до оригіналу, цей вірш звучить так: «Надалі пий не лише воду, але вживай трохи й вина, через твій шлунок і часті твої недуги» [8, c. 621].

Подивимося ще один приклад із перекладу о. Р. Турконяка. Так, в Одк. 6:9 написано: «І коли відкрив п'яту печать, я побачив під престолом душі вбитих за Боже слово і за свідчення, яке вони мали» [3, c.1200]. Тоді як у синодальному перекладі й перекладі «Вічне Євангеліє» цей вірш перекладено так: «I коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі вбитих за Слово Боже і за свідчення, яке вони мали» [8, с. 678]. Що це? Невже Сидячий на престолі дійсно сидить на душах убитих, як це написано в цьому перекладі?! Адже в жодному відомому грецькому манускрипті цього немає.

Ці приклади наводяться не з наміром принизити чиюсь працю, але замовчувати про подібні факти, які виявляються в процесі роботи над перекладом, неможливо.

Новий переклад Нового Завіту – «Вічне Євангеліє» – це не людські вишукування чогось нового, це лише побожне устремління повернутися до оригіналу, до Джерела, звідки приходять освіження й первісна сила Слова Бога. Таке відношення до сакрального тексту виключає, наприклад, спрощення стилю й складу, переклад на повсякденно-побутовий рівень тексту з метою полегшення його сприйняття людьми, які вперше приступають до його читання.

Наприклад, у перекладі В. Кузнєцової «Радісна Звістка», як говорить Іларіон (Алфеєв), відомий богослов, а сьогодні голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, відбувається свідома й послідовна де сакралізація священного тексту, що перекладається на брутальну, базарну, кухонну мову, уживаючи такі слова як: «дурень», «побахвалитися», «витівка», «збожеволів», «ловкач», «повія» тощо [14].

Оскільки Слово Боже, яке вийшло із серця Небесного Отця, несе в собі небесну культуру і є бездоганним еталоном мовної культури, то й ми намагалися й прагнули зробити все, щоб і переклад українською і російською мовами став таким же бездоганним, щоб у всьому прославлявся Той, Хто воістину гідний всієї слави: Бог Отець, Син і Дух Святий.

Немаловажне значення для результатів перекладу Святого Письма, мав вибір самого грецького манускрипту. І якими б сучасними й привабливими не здавалися деякі так звані “уточнені першоджерела”, адекватний вибір авторитетного першоджерела для перекладу надзвичайно важливий. В основу перекладу Нового Завіту – «Вічне Євангеліє» був покладений загальновизнаний і загальнопоширений давньогрецький манускрипт, цінність й істинність якого підтверджена тисячолітньою практикою служіння – «Текстус Рецептус», що є основою богословської практики у світі й на який орієнтувалися майже всі перекладачі до ХІХ століття. І наша слов’янська традиція перекладів Нового Завіту характеризується орієнтацією на Візантійські першоджерела, кращим зразком з яких є «Текстус Рецептус» [6].

Якщо у свій час (4 квітня 1994 року на науковій Конференції у Санкт-Петербурзі по темі: «Переклади Біблії: лінгвістичні, історико-культурні й богословські аспекти» була представлена обґрунтована точка зору про небезпеку прямого перекладу із критичного видання Нестле-Аланда, її 26-ї редакції грецьких манускриптів, то, на мій погляд, не можна зневажати думкою науковців, патріархів, богословів і наукових співробітників, які застерігають тих, хто зважився узятися за таку відповідальну працю, яка є переклад Священного Писання.

Але щоб було зрозуміло, про що йде мова, наведемо хоча б декілька прикладів перекручування оригіналу його «редагуванням».

Якщо в Євангелії від Луки 4:4 (де Ісус цитує вірш із Повтор. 8:3), у перекладі з грецького манускрипту «Текстус Рецептус» у синодальній Біблії написано: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом Божим!» [1, c. 896], то в деяких сучасних перекладах із 26-ї редакції Нестле Аланда, у тому числі о. Р.Турконяка й В. Кузнєцової, ставиться під сумнів, що Господь говорив як у Старому, так і у Новому Завітах, про необхідність жити всяким словом Божим, беручі ці слова в дужки або взагалі відкидаючи їх, тим самим ставлячи під сумнів істинність і вірогідність такого Священного тексту [3, с. 1001; 11, с. 101].

Ось так виглядає 1Іоанна 4:3 у перекладі з 26-ї редакції Нестле Аланда о. Р. Турконяка: «А кожний дух, який не визнає, що Ісус [Христос прийшов у тілі], не є від Бога, – це від антихриста, про якого ви чули, що надходить і вже тепер є у світі» [3, с.1129; 13, с.909]. І хоча слова про пришестя Христа в тілі взяті в дужки, показуючи, що вони були додані перекладачем, тому що їх немає у грецькому тексті, узятому ним за основу, все ж таки ставиться під сумнів дійсність пришестя Ісуса Христа в тілесному виді. Такий сумнів, не що інше, як спроба завдати удару по самих основах християнської віри, центральним фактом якої є тілесне втілення Ісусах Христа. А в перекладі «Радісна Звістка» Валентини Кузнєцової взагалі відсутні слова узяті в дужки [11, с. 390].

Значна частина богословів уважає, що використання відредагованих грецьких манускриптів (26-ї редакції), веде до невідповідності доктринам Біблії по багатьом питанням. Видимо редактори манускриптів вирішили, що їхні «наукові досягнення» набагато важливіші, ніж духовна істина. Доктор теології Вальтер Вайс навіть називає ці манускрипти «двічі корумпованими» [6]. Однак апологетика як наука, стояла й буде стояти за чистоту й не пошкодження Слова Божого! «Бо ми не спотворюємо Cлова Божого, як багато хто, але щиро, як від Бога і перед обличчям Бога, сповіщаємо у Христі» (2Кор. 2:17) [8, с. 537].

У книзі пророка Єремії написано: «… що Слово Господнє перетворилося на ганьблення й у повсякденне посміховисько» (Єр. 20:8) [1].

Щоб Слово Господнє в Україні не обернулося на ганьблення й повсякденне посміховисько, щоб не допускати “експериментів” псевдоноваторства у перекладах сакральних текстів, повинні дотримуватися певні критерії, які допоможуть подарувати християнському світу автентичні, біблійно-класичні, високо-літературні переклади, що відповідають як Духу, так і букві Священного Писання, що вимагають до себе благоговійного ставлення.

– Перекладач Слова Божого, насамперед, повинен бути покликаним й обраним Богом на це служіння, який має страх Божий і керівництво Духа Святого, а потім уже мати певні кваліфікаційні навички перекладача-богослова;
– вибір першоджерела – грецького манускрипту повинен бути заснований на його автентичності (вірогідності), підтверджений тисячолітньою богословською практикою служіння;
– переклади повинні бути адекватні достовірним давньогрецьким текстам у функціональному, структурному й змістовному відношенні, додержуючись Правил перекладу Священного Писання, дотримуючи точність, ясність і чистоту;
– при перекладі виходити з контексту всієї Біблії й розуміння серця й характеру Автора Священного Писання;
– переклади повинні відповідати нормам літературної мови й чинним правилам правопису.

Ми віримо, що через автентичні переклади Священного Писання, Господь перетворить воду його Слова, як на весіллі в Кані галілейській, у вино, що Він зберіг для нас на цей останній час! А весілля буде, і Наречений незабаром гряде! Головне, щоб наречена – Церква Його, приготувала себе й обмила одяг свій водами Слова, наповненого Духом і силою!

ЛІТЕРАТУРА:

1. Біблія, синодальний переклад, Світло на Сході, 2000;
2. Біблія українською мовою, переклад І. Огієнко, К. 2005;
3. Біблія українською мовою, переклад Р. Турконяка, К. 2011;
4. Бикман Д і Келлоу Д. Не искажая Слова Божия; [Електр. ресурс] Режим доступу: http://www.eshatos.ucoz.ru/load/17-1-0-1178
5. Вейсман А.Д. Греческо-Русский Словарь, М. 1991;
6. Вальтер Вайс «Битва Библий» [Електр. ресурс]: http://www.youtube.com/watch?v=8onVkNctkaA а також http://www.ssrc.samomu.ru/page18.php?post=73
7. Гелий Вишенчук-Вишенька Новозаветные Писания, Ч. 2007;
8. Громов В.О. Вічне Євангеліє, К. 2009; режим доступу: http://www.evangelie.kiev.ua
9. Даль В.И. Толковый Словарь, М. 1978;
10. Кузнецова В.Н. Радостная Весть, М. 2001;
11.Краткий греческо-русский словарь Нового Завета, С-П. 1995;
12.Митрополит Московський Філарет (Дроздов) як вчений-біблеїст. [Електр. ресурс]. Режим доступу: http://www.pravoslavie.ru/put/1623.htm
13.Новый Завет на греческом языке с подстрочным переводом на русский язык, С-П. 2003.
14.Новий переклад Біблії розколов Російське Біблійне Товариство. [Електр. ресурс]. – Режим доступу: http://www.religion.in.ua/zmi/foreign_zmi/11264-novyj-perevod-biblii-raskolol-rossijskoe-biblejskoe-obshhestvo.html
15.Curtis Vaughan, Th.D. The New Testament from 26 translations;
16. Spiros Zodhiates Th.D. The Complete Words Study Dictionary New Testament; 17. Vine W.E. «Vine’s Expository Dictionary of New Testament Words»;
18. Young Robert Young’s Literal Translation of the Holy Bible.



Громов В.О., доктор теології,
Громова Г.О., магістр теології

ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ НЕ СИЛОЮ БЕРЕТЬСЯ

У статті представлена апологетика закону благодаті, чинного в Царстві Божому, побудованому на принципах взаємин Отця й Сина, на прикладі різних перекладів Євангелія від Матвія 11:12.

В статье представлена апологетика закона благодати, действующего в Царстве Божьем, построенном на принципах взаимоотношений Отца и Сына, на примере различных переводов Евангелия от Матфея 11:12.

In the article there is presentation of apologetics of action of the Law of Grace in the Kingdom of God, which has an arrangement by principles of the relationship between Father and Son. It was based on the example of different translations of Matthew 11:12.

Якщо я найгучнішим голосом і самим ясним
способом проповідую кожну частину Божого
Слова за винятком саме тієї маленької частки,
на яку в той момент нападає світ і сатана,
я не сповідаю Христа, як би сміливо я Його
не проповідував. Вірність солдата перевіряється
там, де йде бій; і якщо він відступає на цій ділянці,
то вся його твердість і завзятість на іншому
полі бою — лише ганебна втеча
Мартін Лютер

Мова йтиме про відоме місце Писання з Євангелія від Матвія 11:12, котре досить часто цитують у своїх проповідях служителі Церкви. Але не всі замислюються, наскільки доречно посилатися на цей вірш, акцентуючи увагу слухачів, що необхідно молитися, поститися й додержуватися духовної дисципліни, щоб зростати у вірі й зрілості, проходячи випробування, переборюючи спокуси. А тим більше не можна використовувати Мт.11:12 для проповідей про «силове захоплення» Царства Небесного в якому-небудь вигляді. Давайте подивимося, чи адекватний цей вірш у тому перекладі, яким ми користуємося, оригіналу тексту та, відповідно, чи правильно ми його розуміємо й тлумачимо.

Наведемо цей вірш із загальновживаного синодального перекладу: «От дней же Иоанна Крестителя доныне Царство Небесное силой берётся, и употребляющие усилие восхищают его» [1, c.844]. У перекладі І.Огієнко це вірш надається таким чином: «Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його». Але ми звернемося до оригіналу тексту, щоб дослідити кожне слово [7, с.57]. Потрібно зауважити, що цей вірш вважається самим складним для перекладу й розуміння у всьому Новому Завіті. Це відзначають у своїх статтях і коментарях Уіл'ям Барклі й д-р Спірос Зодіатес, до досліджень яких ми звернемося.

Із перекладом перших слів цього вірша: «От дней же Иоанна Крестителя доныне Царство Небесное…» («Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне…» Огієнко) складнощів немає, вони починаються із другої половини вірша, де написано: «Ц.Н. … здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його». Грецьке слово «βιάζω» (біАдзо») є дієсловом теперішнього часу, активна форма якого перекладається як: застосовувати силу, насильно діяти, брати силою, долати, із зусиллям входити, вторгатися силою куди-небудь; а пасивна форма: піддаватися насильству, бути примушеним, таким, якого тіснять, долають [2, c.249; 14, с.336-337]. Це слово «βιάζω» (біАдзо»), як підкреслює Спірос Зодіатес, говорить саме про фізичну силу, закладену в руці людини, а не про силу духу, розуму, або волі, У синодальній Біблії воно перекладене, як «силою береться», тоді як, більш точніший переклад: «піддається насильству» [2, c.249]. А переклад слів: «ті, хто застосовує силу», – це дуже (як говорять), «делікатний» переклад слова «βιαστής» (біастес), що означає «насильники», «ґвалтівники» або люди, «які застосовують силу» [2, c.347]. Далі, слово «ἁρπάζω» (ґарпАдзо), яке в синодальній Біблії звучить як «захоплюють» його, перекладено під певний зміст вірша, хоча й безпідставно. Дослівно воно перекладається такими значеннями, як: хватати, викрадати, грабувати, вторгатися, розкрадати, захоплювати [2, c.199].

В оригінале тексту це грецьке слово «ἁρπάζω» (ґарпАдзо) – є дієсловом теперішнього часу, активної форми, дійсного способу. [2, с. 199; 14, c.257]. Причому це триваюча форма дієслова теперішнього часу, недоконаного виду, яка виражає дію, що почалася в минулому, що триває в цей час і яка буде тривати в майбутньому. Тобто, Царство Небесне піддавалося, піддається й буде піддаватися насильству з боку нечестивих людей. Щоб правильно відобразити таку форму дієслова українською, російською або англійською мовами, уводиться ще й слово «намагаються», тому що це дієслово виражає незавершену дію. Тобто, вони «намагаються захопити його», хоча ніколи не могли цього зробити, не можуть и не зможуть захопити Царство Небесне.

Якщо припустити, що переклад цього вірша в синодальній Біблії правильний за змістом, то ті, хто «захоплює» Царство Небесне, вони так і не зможуть завершити цю дію, тому що форма цього дієслова виражає незакінчену, незавершену дію. Тоді такий переклад взагалі втрачає зміст.

Переклад же цього вірша у «Вічному Євангелії», котрий відповідає оригіналу, звучить так: «Від днів же Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне піддається насильству, і ті, хто застосовує силу, намагаються захопити його» або російською: «От дней же Иоанна Крестителя доныне Царство Небесное подвергается насилию, и применяющие силу пытаются захватить его» [3, c.39]. При адекватному до оригіналу тексту перекладі суттєво міняється зміст вірша та його тлумачення в контексті Євангелія від Матвія.

Опираючись на закони герменевтики, важливо розібратися наскільки переклад вірша Мт.11:12 відповідає як контексту Євангелія від Матвія, так і в цілому вченню Ісуса Христа, його основним доктринам і всій Біблії.

Для цього спочатку звернемося до таких віршів: Лк.1:17 та Мал. 4:5-6, які допоможуть розкрити тлумачення цього вірша в гармонії із ученням усієї Біблії [1, c. 892; 830]. Чи замислюємося ми про те, чому в Лк.1:17 Ісус сказав, що Іоанн Хреститель прийшов саме в дусі й силі Іллі? Щоб відповісти на це запитання досить звернутися до останньої книги Старого Завіту, книзі пророка Малахії, до його останніх віршів (Мал.4:5-6), де в оригіналі масоретского тексту написано: «Ось, Я пошлю вам пророка Iллю, перше ніж настане день Господній, великий й страшний. I він приверне серця батьків до синів і серця синів до батьків їхніх, щоб Я, прийшовши, не вразив землю прокляттям». Тут наведений більш точний, ніж у синодальній Біблії, переклад слова (івр). בָּנִים (bane) – «син, нащадок, потомок». І в Септуагінті це слово (υἱός) також перекладено, як «син» [2, c.1268].

Якщо згадати історію взаємин пророка Іллі з Єлисеєм, то в той момент, коли Ілля підносився на вогненній колісниці, з духу Єлисея вирвалися слова: «Батьку мій, батьку мій!», і це ключ до розуміння того, що дух Іллі, це дух батька, тому що, по суті, Ілля був не тільки пророком, але й духовним батьком Єлисею, а він був його духовним сином, і тому він одержав у спадщину як первенець подвійне помазання. Тому дух пророка Іллі – це, насамперед, дух батька. І в цьому дусі Іллі, дусі батька, і прийшов Іоанн Хреститель.

У цьому випадку апологетика перекладу вірша Мт.11:12 самим безпосереднім образом пов’язана з доктриною упорядкування Царства Небесного, заснованого на взаємовідносинах Отця й Сина, які Ісус і приніс на землю [13, c.155]. Тому Він навчав апостолів молитися: «…нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі» [3, с.24].

І тут важливо розуміти, що Іоанн, як і Ісус, прийшов у суспільство, що не знало й не мало одкровення про Бога як про Отця в повному обсязі. Вони почали проповідувати про Царство Небесне, про його закони благодаті, порядок і його упорядкування, де на чолі стоїть Бог як люблячий Отець, і Його Син – Месія, Який прийшов явити Отця у взаємовідносинах із Ним, показуючи Їх досконалу спільність, Небесну Родину, що було неприйнятним й образливим для релігійного мислення іудеїв. Тому с перших же днів, коли Іоанн Хреститель почав проповідувати про те, що наблизилося Царство Небесне, інакше кажучи, як пише апостол Павло в Рим.3:21-26: «крім Закону, з’явилася праведність Божа …через вірність Ісуса Христа, завдяки якій виправдані даром, благодаттю Його, через викуп, який у Ісусі Христі…», – і все, що потрібно зробити – це покаятися у своїх гріхах і прийняти милість і прощення Боже і Його Самого як Спасителя, і Його Батьківське всиновлення, – все це знайшло це знайшло найжорстокіший опір з боку законників і фарисеїв, і самого царя Ірода [9, с.833; 8, с.312; 3 с.449]. Іоанн Хреститель, будучи пророком і предтечею Христа, за одкровенням Бога Отця приготував дорогу Господеві, оголосивши про Ісуса Христа, – довгоочікуваного Агнця Божого й про Того, Який був наділений владою явити Царство Небесне й відновити Дім Божий на землі. І він же першим прийняв на себе наслідки протиборства приходу цієї нової епохи в життя ізраїльського суспільства й усього людства.

Доктринальна концепція про відновлення Батьківства Бога стосовно людини після гріхопадіння простежується на прикладі образів і моделей фізичного й духовного батьківства й синівства у Старому Завіті, починаючи від п’ятикнижжя Мойсеєвого до книги пророка Малахії [9, с.832 ]. І ми не будемо їх зараз розглядати. Це окрема тема й не однієї доповіді. Тому зупинимося лише на тому, що стосується нашої теми сьогодні – на духовному батьківстві й синівстві. Пророк Ілля є одним із яскравих представників такого духовного батька, який передав свою естафету Іоанну Хрестителю як пророку на стику двох епох, і який прийшов у дусі й силі Іллі, в дусі батька[13, c.135]. Новий Завіт знаменує собою епоху, коли ця концепція із прообразів і тіней виходить у відкриту духовну реальність проекцією небес на землю, і Сам Син Божий – Він же згідно пророку Ісаї (9:6) – «Отець вічності», Який явив природу, характер і любов Отця, є ключем до розуміння, як Бог намагався навернути серця батьків до синів і серця синів до батьків їхніх, пророчо говорячи через Малахію, щоб «перед настанням дня Господнього, великого й страшного…Я, прийшовши, не вразив землю прокляттям» (Мал.4:6). І мова, насамперед, іде про духовне батьківство й синівство в Домі Божому, що є прообразом стосунків дітей Божих із Небесним Отцем [13, с.135 ].

Тому взаємини батько-син і син-батько, які демонструють для нас Отець Небесний і Син Божий Ісус – це ключ до розуміння не тільки устрою Царства Небесного, але й ключ до розуміння, кому й як відчиняється туди вільний вхід і чому ломитися й штурмувати його (тим більш, згідно Спіросу Зодіатесу, фізичною силою) – це не Біблійне підхід до вирішення таких духовних питань.

Це підтверджується також словами Ісуса в Євангелії від Лк.22:29, де написано: «і Я заповідаю вам, як і заповідав Мені Отець Мій, – Царство» [3, c.242]. Тому, Царство як спадщина Бога Отця можуть успадкувати тільки сини. «Тому ти вже не раб, а син; а якщо син, то й спадкоємець Божий через Ісуса Христа» (Гал. 4:7) [3, с.564; 9, c.836; 8, с.312-313]. Отже, якщо Царство заповідане, і сини є його законними спадкоємцями, то яка необхідність брати його силою? У такому випадку Царство Боже передається у праведні руки й правильне управління. А це можливо, якщо є відповідні стосунки, взаємовідносини між Небесним Отцем і Його синами, також як між батьками й синами фізичними.

Тому завдяки Духу батьківства, Бог обертає серця батьків до синів і серця синів до батьків їхніх, щоб люди могли пізнати на прикладі правильних взаємин у земному житті, у своїй фізичній або духовній родині, яке упорядкування Царства Небесного й тайна взаємовідносин, які Отець Небесний хоче мати зі Своїми синами у Христі, яким Він призначив входити туди законним шляхом як синам і співспадкоємцям Свого Сина Ісуса Христа – через Двері, а не ломитися туди, немов злодії і розбійники, десь перелазячи, чинячи беззаконня, намагаючись опанувати чужою спадщиною. Бо Отець її заповідав тільки Своїм синам, народженим від Його Духа через прийняття жертви Його Єдинородного Сина, які стали членами Його Родини, Його Дому, і які продовжують зростати у цих взаємовідносинах із Отцем у повну міру віку Сина Божого Ісуса Христа. І це питання вирішується не плотськими зусиллями, а завдяки суверенній волі Божої, по благодаті й вірі в Нього. Ось чому Ісус сказав: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо не приверне його Отець, Який послав Мене» (Ін.6:44); «…і, знаємо, що людина не виправдовується ділами Закону, а тільки вірою Ісуса Христа, і ми у Христа Ісуса увірували, щоб виправдатися вірою Христа, а не ділами Закону, тому що ділами Закону не виправдається ніяка плоть» (Гал.2:16) [3,с.274, 560].

Приймаючи Сина, приймаючи Його Дух вірою, ототожнюючись із Ним в Його смерті й воскресінні, ми народжуємося згори й одержуємо велику привілею усиновлення Богом Отцем, відновлення втраченого статусу синів [9, с. 834-836; 8, с.312-313]. А ким ми були до цього? Виявляється – духовними сиротами. Від Адама й Єви через усі покоління ми успадкували сирітський дух, сирітське мислення, що проявляється, насамперед, у самозахисті, самозабезпеченні й самопросуванні.

Чому сироті доводиться так поводитись? Тому що він позбавлений батьківської турботи, батьківського забезпечення. Адам і Єва зробили цей вибір, не послухавши люблячого Отця й Його попередження: не їсти від плодів дерева пізнання добра й зла. Вони, тим самим, згрішили не просто проти Святого Бога й їхнього Творця, але гріх відокремив їх і позбавив їх Отця й Отчого дому, яким був для них Едемський сад. У один момент вони перемінили свій статус із синівського на сирітський. І їхнє поводження, яке пішло слідом за цим, і характеризує їхній сирітський менталітет, яким «нагородив» їх батько неправди – диявол, будучи сам першим сиротою, скинутим з небес [13, c.33].

Вони убоялися й сховалися від Бога (самозахист), зшили собі зі смоковних листів опояски (самозабезпечення), і тепер у поті чола Адаму треба було самому добувати хліб, обробляючи прокляту за нього землю, і думати: як вижити далі в тому світі, у якому вони опинилися (самозабезпечення, самопросування).

Повертаючись до теми Царства Небесного, задамо собі питання: чи хоче Отець, щоб Його спадщина – Царство Небесне – належало синам або рабам, котрими, по суті, являються духовні сироти, оскільки менталітет у них той самий? Щоб ще простіше було представити себе на місці Небесного Отця, нехай кожний, як земний батько, задасть собі питання: «Чи залишу я свою спадщину, свій бізнес або справу всього свого життя, своєму синові (доньці) або ж своєму найманому робітникові, який тимчасово підв’язався в справу, а тим більше якомусь рейдеру, який силою хоче заволодіти спадщиною, що по праву, належить моїм дітям?». Я думаю, це скоріше риторичне питання й відповідь на яке кожному з нас ясна. І якщо ви, як говорить Писання, «будучи злі, умієте давати благі дарунки дітям вашим», то тим більше Отець Небесний Свою спадщину – Царство Небесне – знає, кому воно приготоване, – Його синам у завіті. І Він Сам піклується про те, щоб зробити Собі спадкоємців, зростивши й виховавши їх такими, кому б Він міг довірити Свою спадщину, знаючи, що вони будуть праведно й справедливо нею управляти, і що вони не тільки не витратять її, але й примножать, і збільшуючи, придбають і виховають, у свою чергу, своїх послідовників – нових спадкоємців: синів духовних і фізичних.

Так, власне кажучи, і було задумано Богом упорядкування Дома Божого, який складає з декількох поколінь синів. У Старому Завіті – це дім Авраама, Ісака, Якова, а в Новому Завіті – Церква – Дім Божий, який складається з поколінь духовних батьків і синів, котрі передають культуру Небес і менталітет не сиріт, а властивий новому творінню, створеному за подобою Божою, – менталітет і єство Сина Божого Ісуса Христа, від Якого іменується всякий рід на небесах і на землі (Еф.3:15) [3, c.574; 13, с.151].

Тому-то Іоанн Хреститель прийшов у дусі Іллі, у дусі батька, щоб приготувати дорогу Господеві, Який веде в Царство Небесне тих, котрі будуть підготовлені для цього й відкриють своє серце на поклик Небесного Отця. Як і написано в Євангелії від Луки 1:17: «Бо він ітиме перед Ним у дусі та силі Iллі, щоб привернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мислення праведних, представляючи Господеві народ підготовлений» [3, c.160].

Тому останні вірші останнього розділу книги Малахії як заповіт Старого Завіту часу Нового Завіту і полягає в тому, що Бог відновить Свій первісний план і устрій родини Божої, Дому Божого через відновлення взаємовідносин між віруючими людьми на основі істинного батьківства й синівства, щоб явити на своєму прикладі любов Бога Отця цьому світу в Його Сині Ісусі Христі. Бо Господь сказав: «Я і Отець – одно» (Ін. 10:30); «…Хто бачив Мене, той бачив Отця…» (Ін.14:9); «Як возлюбив Мене Отець, так і Я возлюбив вас; перебувайте в любові Моїй» (Ін.15:9) [3, c.289,302, 304].

Отець через Сина вже приготував спадщину – Царство Небесне, – тому Ісус говорить: «Отче! Кого Ти дав Мені, хочу, щоб де Я є, і вони були зі Мною…» (Ін.17:24) [3, c.310]. У Євангелії від Іоанна 8:35-36 написано: «Але раб не перебуває в домі повік; син перебуває повік. Отже, якщо Син звільнить вас, то істинно будете вільними» [3, c.282]. Від чого звільнить? Від гріха та його наслідків: рабського, сирітського менталітету через усиновлення в Сині Божому.

Тому благодать і її закони – закони Царства Небесного, відчиняють вільний вхід для тих, кому Він приготував доступ до нього, як у Свою спадщину. (Еф.1:3-14). У Рим.8:16-17 говориться: «Сам Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі. А якщо діти, то й спадкоємці; воістину спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христа, якщо тільки з Ним страждаємо, щоб разом і прославитись» [3, c.478]. Повернути статус і втрачені права людини як сина й спадкоємця, міг тільки Син Божий, завдяки Його жертві.

Повертаючись до розуміння того, що Царство Небесне не може братися силою, згадаємо, що Сам Ісус в Мт.18:3 говорить: «Істинно говорю вам: якщо не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» [3, c.61]. Чи багато у дітей фізичної сили (в руці), щоб увійти в Царство Небесно? Відповідь однозначна, що вхід в Царство Небесне не передбачає використання плотської, фізичної сили людини.

Апостол Петро у 2-му посланні (1:3-11) дає всебічний опис, яким чином нам відчиняється «вільний вхід у вічне Царство Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа», говорячи про етапи зростання в зрілості, щоб «зробити твердим наше покликання й обрання» (3, с. 438).

Неможна не згадати й той факт, що силу Духа Святого, «δύναμις» (дюнаміс), учні Ісуса прийняли в День П’ятидесятниці, тоді як у часи Іоанна Хрестителя (бо говориться «від днів Іоанна Хрестителя») Дух Святий ще не зійшов на землю. Тому неможливо ігнорувати той факт, що семантика слова «βιάζω» (біАдзо), означає саме фізичну силу, що міститься в руці людини [10, c.362]. І не покладати різницю у значенні цих грецьких слів, значить зовсім нехтувати існуючими законами герменевтики, вибудовуючи свої людські доктрини, всупереч написаному в Його Слові.

Щоб підтвердити вищесказаний довід, наведемо лише декілька місць Писання, що показують, як важливо розглядати цю концепцію в контексті всього Євангелія, як і всієї Біблії.

У тому ж розділі Мт.11:25-27 говориться: «У той час Ісус сказав у відповідь: «Славлю Тебе, Отче, Господь неба і землі, що Ти приховав це від мудрих і розумних і відкрив це немовлятам. Так, Отче! Бо таке було Твоє благовоління. Усе передано Мені від Отця Мого, і ніхто не знає Сина – тільки Отець; і ніхто не знає Отця – тільки Син, і кому Син хоче відкрити» [3, c.40]. Кому ж Ісус хоче відкрити Отця? Напевно, тим, хто в Ньому має нужду. Тим, хто приходить із усвідомленням своєї вбогості, свого сирітства, своєї безбатьківщини, своєї бездоглядності, свого повного банкрутства: духовного, душевного й фізичного. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мт. 5:3) [3, c.19]. І надалі: «Прийдіть до Мене, всі стражденні та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт.11:28); «Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, – і знайдете спокій душам вашим» (Мт. 11:29) [3, с.40].

У Мт.11:28 грецьке слово «κοπιάω» (копіао), перекладається як: трудитися, стомлюватися, страждати; бути змученим, виснаженим, знесиленим, стражденним [2, c.722]. А само слово «стражденний» означає того, хто перетерпів або перетерплює багато фізичних або моральних страждань. Семантика ж слова «обтяжений»: той, хто перебуває під гнітом, тиском, тяготами (життя); кого щось мучить, гнітить, пригнічує; хто несе щось непосильне, надмірно тяжке, важке [5, т.2 c.615]. Таке життя – це доля сиріт, які втратили Батьківське благословення, Його забезпечення й покриття. Але саме сумне те, що людина з мисленням сироти настільки звик жити таким чином, що як би й не бачить, де ж вихід із такого становища, із такого образу життя, сформованого із покоління в покоління в культурі безбатьківщини.

Тоді як Ісус указує на Себе як на Дорогу й на Двері. І вихід цей – через Двері, яка є синівство в Ісусі, котре найкоротшою дорогою приведе прямо в обійми Отця, і спадщину всього того, що є у Нього для нас.

А якщо «Царство Небесне силою береться», тоді акценти в такому випадку переносяться на діла плоті, особисті досягнення й заслуги. А де ж тоді місце благодаті? У чому ж тоді зміст жертви Ісуса? Якщо ми, “беремо силою” та й ще й, “застосовуючи зусилля”, самі можемо «захопити» Царство Небесне? Як говорив апостол Павло: «Я не відкидаю благодаті Божої; бо якщо праведність – через Закон, то даремно помер Христос!» (Гал.2:21) [3, c.561].

Чому Бог останнім часом особливо звертає нашу увагу не на справи (навіть добрі), але на мотиви серця, з якими вони робляться, і не на досягнення, але на взаємини, засновані на любові? Тому що Бог є любов. І Він дивиться на наше серце, чи є там любов до Нього як до Отця й до ближнього свого, як до самого себе. І тільки любов (АГАПЕ), що дається в Домі Отця через близькі взаємовідносини з Ним, виховує синів і є перепусткою в Царство Небесне, де спадкоємців, – співспадкоємців Христа, очікує вічна любов, мир, радість, слава Отця й Сина. І в це Царство нас може ввести тільки Його Слово – Євангеліє спасіння, Євангеліє Царства, і сила Духа Святого, котра є «δύναμις» (дюнаміс), сила Духа благодаті (Євр.10:29), а не «βιάζω» (біадзо) – фізична сила в руці людини, наші плотські зусилля. [2, с.347; 3,с.656; 14, с.337].

Тепер, коротенько розглянемо апологетику адекватного перекладу вірша Мт.11:12 в «Вічному Євангелії», який, нагадую, звучить так: «Від днів же Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне піддається насильству, і ті, хто застосовує силу, намагаються захопити його». Для цього можуть бути використані всі існуючі закони герменевтики, підтверджуючи гармонійність такого перекладу цього вірша в контексті всієї Біблії й учення Христа. Але через обмеженість часу постараюся показати вам адекватність перекладу цього місця Писання в контексті всього Євангелія від Матвія й деяких інших книг Нового Завіту [3. с.39]. І коментарі тут зайві – Слово доводить саме за себе.

Насамперед, у нас була можливість звернутися до мови оригіналу грецького тексту: Текстус Рецептус. Буквальний переклад і семантику грецьких слів ви вже мали можливість чути.

Що стосується тлумачення тексту в гармонії всієї Біблії, то тема насильства з боку неправедних людей відносно священиків і пророків, суддів і самого царя Давида у Старому Заповіті, де Царство Небесне подається у прообразах і тінях, не є новою. А пророцтво Ісаї про Ісуса в 53 розділі – це пророцтво про всі ті насильства, що ще малось перетерпіти «Дивовижному, Радникові, Богові міцному, Отцю вічності, Князеві миру». А в Новому Завіті, де центром усього Євангелія є хрест і спокутна жертва Ісуса, Сина Божого, Царя цього Царства, зазнавшого насильства від грішних і беззаконних людей, переклад цього вірша, таким чином, повністю відповідає контексту всього Нового Завіту й всьому вченню Господа Ісуса Христа про Царство Небесне.

Але давайте більш докладно зупинимося, переважно на тому, щоб довести, що переклад цього вірша Мт.11:12 у нашій редакції повністю відповідає загальному вченню Ісуса Христа та Його апостолів. Я повністю приведу тільки деякі вірші, навіть без зайвих коментарів, тому що Слово підтверджує Само Себе, а інші будуть наведені у вигляді посилань на місця Писання.

Так в Мт.11:14 Ісус говорить: «I якщо хочете прийняти, він – Iлля, який має прийти». [3, c.39]; «Але говорю вам, що Iлля вже прийшов, і не впізнали його, але зробили з ним усе, що хотіли. Так і Сину Людському належить постраждати від них». (Мт.17:12) [3, c.60]. «Тому, ось, Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників; і деяких із них ви вб’єте й розіпнете, а деяких із них будете бичувати у ваших синагогах і гнати з міста до міста». (Мт.23:34) [3, c.80]. «Тоді видаватимуть вас на муки, і вбиватимуть вас, і будете ненавидимі всіма народами за ім’я Моє». (Мт. 24:9) [3, c.81]. Апостол Павло також пише: «… що через багато скорбот належить нам увійти в Царство Боже» (Дн.14:22) [3, c.369]. І ще: «дивлячись на Начальника і Звершителя віри, Iсуса, Який замість належної Йому радості перетерпів хрест, нехтуючи наругу, і возсів по правиці Престолу Божого. Бо подумайте про Того, Який перетерпів над Собою таку наругу від грішних, щоб вам не знемогти, знесилившись вашими душами». (Евр.12:2-3), [3, c.661]. «Не бійся нічого, що тобі доведеться перетерпіти. Ось, диявол має намір вкинути деяких із вас у в’язницю, щоб ви були випробувані, і будете страждати днів десять. Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя!» (Отк.2:10) [3, c.670].

Що стосується другої частини вірша Мт.11:2: «і ті, що застосовують силу (дослівний переклад: ґвалтівники) намагаються захопити його», то тут необхідно навести слова Іоанна Хрестителя про фарисеїв і садукеїв, які серед перших буквально ломилися на хрещення до Іоанна, намагаючись зробити фізичний акт хрещення, без відповідної віри, не здійснивши плід, гідний покаяння. [3, c.39]. «Побачивши ж, що багато фарисеїв і саддукеїв ідуть до нього хреститися, він сказав їм: «Породження єхидни! Хто попередив вас утікати від майбутнього гніву! Отже, сотворіть плід, достойний покаяння…» (Мф.3:7-8) [3, c.15].

Тому Ісус у Євангелії від Матвія, викриваючи лицемірство книжників і фарисеїв, промовляючи семиразове «горе вам», показує причини, що не дають їм увійти в Царство Небесне, пов’язані з покладанням на Закон і діла плоті, а не на віру, з показною релігійністю, позбавленою внутрішнього змісту, а не віру: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми: бо ви самі не входите і тим, що йдуть, не дозволяєте ввійти» (Мт.23:13) [3 с.78].

Інші вірші з Євангелія від Матвія, які підтверджують у контексті правильність перекладу в «Вічному Євангелії» Мт.11:12, ви зможете дослідити самі: Мт.2:13,16; 3:7-8; 5:10-12; 5:20; 10:16-25; 14:3-12; 17:11-13; 22:2-14; 23:13-36; 24:8-14; 26:45-46; 26:55; 27:26-50.

Крім того, з інших авторитетних перекладів Біблії й коментарів до них видно, що й вони підтверджують вищенаведені доводи.

Уіл’ям Барклі в своїх коментарях до Нового Завіту пише: «Матвій як би говорить: "Із часу Іоанна Хрестителя, що був кинутий у в’язницю, до самого нашого часу, Царство Боже страждало від насильства і гонінь від рук лютих людей. Те, що в дійсності сказав Ісус, цілком могло виглядати так: “Моє Царство завжди буде страждати від насильства; завжди будуть люди, які будуть намагатися погубити його. Спочатку це висловлення Ісуса було й застереженням про прийдешнє насильство й заклик виявити відданість, що сильніше цього насильства”. [12, c.12-15].

У перекладі Давида Стерна в «Еврейском Новом Завете», цей вірш звучить так: «Со времени Йоханана Погружающего и до настоящего момента Царство Небес подвергается насилию; да сильные пытаются похитить его» [4, c.17].

В англійському перекладі в «The N.T. in the Language of Today» написано: «From the days of John the Baptizer until now the kingdom of heaven suffers violence, and violent men are trying to take it by force», що в українському еквіваленті звучить так: «Від днів Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне піддається насильству (жорстокості, образою внаслідок дії, свавіллю, люті) і жорстокі люди (шалені, насильницькі, люті, нелюді) намагаються захопити його силою. [11, c.44].

Таким чином, адекватний переклад вірша Мт.11:12 є невідокремленою частиною всієї концепції вчення Господа Ісуса Христа про Царство Небесне.

Адже неправильний переклад веде до неправильного тлумачення, а неправильне тлумачення – до неправильного застосування.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Библия, Синодальный перевод, Свет на Востоке, 2000;
2. Вейсман А.Д. Греческо-Русский Словарь, М. 1991;
3. Громов В.О. Вічне Євангеліє, К. 2009; режим доступу: http://www.evangelie.kiev.ua
4. Давид Стерн, Еврейский Новый Завет, И. 2003;
5. Даль В.И. Толковый Словарь, М. 1978;
6. Краткий греческо-русский словарь Нового Завета, С-П. 1995;
7. Новый Завет на греческом языке с подстрочным переводом на русский язык, С-П. 2003;
8. Тиссен Генри Кларен, Лекции по систематическому богословию, Логос, С-П. 1994;
9. Уэйн Грудем Систематическое богословие: пер. с англ. – СПб.: Мирт. 2004;
10. Центр апологетических исследований http://www.apologetika.ru
11. Curtis Vaughan, Th.D. The New Testament from 26 translations;
12. Robert Barcley “Bible Quote”, Матфея 11:12; http://www.biblequotes.org/
13. Sam Soleyn Th.D. My Father! My Father! N.M. 2011;
http://www.soleyn.com/sams_books.html
14. Spiros Zodhiates Th.D. The Complete Words Study Dictionary New Testament.

Слова Господні – слова чисті,
cрібло,
очищене від землі,
в горнилі сім разів
переплавлене.

(Псалом 11:7)

НОВИНИ

НЕЗАБАРОМ

Буде надруковано ювілейне видання з нагоди
500-річчя Реформації усієї Біблії у паралельному перекладі українською та
російською мовами з давньоєврейської
та давньогрецької мов.

Подробицi >>

НЕЗАБАРОМ

З’явиться Аудіо-версія
Вічного Євангелія з Псалмами та Притчами
(окремо українською та російською мовами)

НЕЗАБАРОМ

Готове до друку українсько-англійське
та російсько-англійське видання
Вічного Євангелія з Псалмами та Притчами
(Укр. та рос. тексти – переклад Громова В.О.;
англійський - Нова Версія короля Якова- NKJV)

Подробицi >>

ДАР ДЛЯ ВОЇНА!

Шукаємо мецената для кишенькового видання Вічного Євангелія з Псалмами та Притчами для безкоштовного розповсюдження воїнам України, волонтерам та капеланам

Подробиці >>

Дивіться і слухайте безкоштовно ON-LINE аудіо-відео версію

«ДОБРА ЗВІСТКА ДЛЯ ВСІХ НАРОДІВ» українською і російською мовами – візуальна гармонізація четвероєвангелія.
Тексти Євангелій наводяться в новому перекладі В.О. Громова «ВІЧНЕ ЄВАНГЕЛІЄ».

Подробиці >>

www.000webhost.com